Архиєпископа Івана Юрковича, який від 22 квітня 2004 року до сьогодні був Апостольським Нунцієм в Україні, Папа Бенедикт XVI призначив послом Ватикану в Російській Федерації.
Його Високопреосвященство Архиєпископ Іван Юркович (Ivan Jurkovič) за походженням словенець. Він народився 10 червня 1952 року. Закінчив теологічні студії у 1978 році. Був рукоположений на священика 29 червня 1977 року. У 1988 році отримав ступінь доктора канонічного права.
Навчався в Папській Церковній Академії, а 1 травня 1984 року розпочав дипломатичну службу при Святому Престолі.
Упродовж своєї дипломатичної служби Архиєпископ Іван Юркович займав наступні посади: Секретар Апостольської Нунціатури у Південній Кореї (1984 -1988), Аудитор Апостольської Нунціатури в Колумбії (1988-1992), Радник Представництва Святого Престолу в Російській Федерації, Радник у Державному Секретаріаті з питань Організації з Безпеки та Співробітництва в Європі (ОБСЄ) (1996-2001).
28 липня 2001 року був призначений Апостольським Нунцієм в Білорусії і титулярним Єпископом Корбавії. Єпископське рукоположення отримав 6 жовтня 2001 р.
22 квітня 2004 року Архиєпископ Монсеньйор Іван Юркович був призначений Апостольським Нунцієм в Україні, де звершував свою місію впродовж 7 років.
Іван Юркович є Почесним Конвентуальним Капеланом Великого Хреста Суверенного Військового Ордену Госпітальйєрів Святого Йоана Єрусалимського, Родоського та Мальтійського.
Його Високопреосвященство володіє італійською, англійською, іспанською, німецькою, французькою, українською та російською мовами.
Нагадаємо, посада папського Нунція в Російській Федерації залишалася вакантною від 19 січня ц.р. у зв’язку з призначенням попереднього Нунція, Архиєпископа Антоніо Меніні послом Ватикану у Великобританії.
Монсеньйор Юркович, будучи священиком, вже працював в Росії впродовж чотирьох років (1992-1996) як Радник (секретар) Представництва Святого Престолу. Під час своєї праці в Москві Його Високопреосвященство також викладав канонічне право у Коледжі Католицького Богослов’я імені Святого Томи Аквінського (1993-1996), де опублікував такі праці російською мовою: «Канонічне право про шлюб» (Москва, 1993), «Канонічне право про Божий народ» (Москва, 1993), «Латинсько-російський словник термінів та висловів Кодексу Канонічного Права» (спільно з А. Ковалем, Москва, 1995), «Канонічне право про Божий народ та про шлюб» (друге видання, Москва, 2000 рік).
Довідка з Канонічного Права Римо-Католицької Церкви
З давніх давен Папа Римський забезпечував своє представництво на Соборах та інших важливих заходах через уповноважених – Легатів (Legatus). Особливе значення вони набувають починаючи з XI століття, коли ця посада була довірена Кардиналам, яких називали «Легатами з ближнього оточення» (Legatus a latere).
Починаючи з XVI століття з’являються постійні Нунціатури, очолювані Нунціями, чиї повноваження прирівнювалися до повноважень Легатів a latere.
«Папа Римський має споконвічне й суверенне право призначати й посилати своїх Легатів або Посланців як до окремих Церков, так і до держав або інших суб’єктів міжнародного права, а також звільняти чи відкликати їх.
Ці Легати представляють Римського Архиєрея як при окремих Церквах, так і при державах або урядах, до яких вони послані» (кан. 362).
Щодо стосунків з державами, Святий Престол, зберігаючи свою духовну сутність, підкоряється нормам міжнародного права. (кан. 362).
Коли Папський Посланець водночас виконує функцію постійного представника при главі держави та у відносинах з церковною ієрархією, він отримує звання Апостольського Нунція. Він має дипломатичний ранг Посла і, головним чином в католицьких країнах, є de iure деканом дипломатичного корпусу, акредитованого в країні. Основні завдання Апостольського Нунція перелічені в каноні 365.
Канон 365:
§ 1. На Папського Легата, який водночас здійснює місію Посланця при державах, згідно з нормами міжнародного права, покладається також особливий обов’язок:
1) установлювати й підтримувати зв’язки між Апостольським Престолом та властями певної держави;
2) займатися питаннями відносин Церкви з державою та сприяти укладенню конкордатів, інших подібних угод та втіленню їх у життя.
§ 2. Виконуючи діяльність, про яку йдеться в §1, Папський Легат, якщо цього вимагають обставини, повинен брати до уваги думку й поради (місцевих) Єпископів та інформувати їх про перебіг переговорів.
За матеріалами: Католицький Медіа-Центр
фінансово.
Щиро дякуємо!
